Книга - джерело знань

Мета:   Ознайомити учнів із жанровим розмаїттям  книг: словниками,  енциклопедіями, художньою літературою; розширити поняття учнів про книги  та їхнє призначення. Розвивати вміння користуватися книгами, вдосконалювати навички читання. Прищеплювати читацькі інтереси, бажання читати.

               Обладнання. Виставка різних видів книжок, книжок-саморобок, плакати з написами прислів’їв про книгу, дитячі малюнки про книгу.

                                                 Хід уроку

     Учениця. Колись давно, багато тисячоліть тому, у людей не було книжок.

Але люди завжди були допитливі, мали живий розум, вони упродовж усього життя на землі робили певні відкриття і хотіли поділитися ними з найближчими людьми, тому свої знання, вміння і навички усно і практично передавали з покоління в покоління, щоб легше було жити в цьому світі.

    Учень. Свої знання, певні події треба було якось зберегти, але ж як? От люди

й почали робити перші зображення своєї думки в малюнках. Вони малювали палички, щоб запам’ятати кількість прожитих днів, креслили на піску, на глині. Так колись біля широкої ріки люди позначали дні, та ось навесні розлилась велика повінь і затопила береги й те, що зобразили люди. А коли вода пішла, то нічого не лишилося. Прийшли люди на берег, а їхні записи вода стерла. От і дістала широка ріка свою назву – Дністер, тому що записані ними дні – стер.

Тому якось так  треба  було писати,  щоб не  стиралися ті  записи,  і  люди придумали кращий спосіб. Вони почали видряпувати свої записи на камінні, але ж якою складною була така робота! Та все ж такі зображення збереглися до сьогодні – це наскальні малюнки, які пережили багато тисячоліть і донесли інформацію тих далеких людей до наших днів.

    Учень. Та згодом у людей з’явилося так багато знань, що їх треба було увіковічнити, щоб не розгубити, а знання, ці потрібні були. Так з’явилася писемність.Але не одночасно в усіх народів, а в кожного народу – на певному

етапі свого розвитку. Вона була ознакою високої культури народу. Виникла писемність в найдавніших цивілізаціях Сходу ще за 2500 років до нової ери у вигляді малюнкових знаків. Найдавніші словесні і складові системи з’явилися приблизно у ті самі часи. А раз винайшли люди символи, то потрібно було їх на чомусь записувати. Тому наші предки винайшли такий спосіб. Вони покривали дерев’яні дощечки воском і на них загостреною паличкою наносили своє письмо. Такий вигляд мали перші книги. Потім люди здогадалися записувати свої повідомлення на глиняних табличках, які сушили на сонці, а потім випікали, щоб вони затверділи і довше зберігалися. Але б попробували ви, діти,

носити в школу такі «книжечки»! Вам би знадобився не ранець, а цілий віз на один лише навчальний день! Тому люди весь час випробували все інші матеріали для письма.

    Учениця. Так у третьому столітті до нашої ери з’явився пергамент. Це оброблена вичинена шкіра телят або козенят. Писати на ньому можна було з обох боків фарбами, які стиралися, тому писати на пергаменті можна було кілька разів. І от у другому столітті до нашої ери з’явилася перша книга в Малій Азії у місті Пергамі. Через те і матеріал, на якому писали книжки, так почали називати – пергамент. Така книжка була зручною і легкою, але надзвичайно дорогою. Її ціна прирівнювалася до ціни за велику ділянку землі разом із забудовою.

    Учень. Та й книжка була писана, а не друкована, як зараз, її писали вправні писці-умільці очеретяними паличками з роздвоєним кінчиком. Характерно, що першу велику букву писали червоною фарбою, а решту – чорною. Через дорожнечу книжка не  могла прийти до всіх людей. Тому люди весь час думали

з якого матеріалу можна зробити дешевшу книжку, щоб вона стала доступною для усіх?

    Учениця. Та от на берегах повноводних річок в Африці у болотах росла дуже поширена рослина – папірус. Її використовували на будівництві. Якось чоловік лагодив хату і розрізав стеблину папірусу, витчг серцевину і поклав на сонці. Рослина висохла і перетворилась на суху стрічку, на якій можна було писати, бо вона вбирала фарбу. Так виник новий матеріал для письма. Тонкі смужки папірусу склеювали у довгі сувої соком цієї ж рослини, який вичавлювали під тиском, прикріплювали до палиці і скручували. Такий вигляд мала нова книжка на папірусі. Така книжка була теж дорогою.

    Учениця. Та й довго така книжка не могла зберігатися, тому що цей матеріал кришився із часом розсипався. Тож що вигадали таке, щоб було легке, довговічне, біленьке? І от у Китаї спробували писати на шовку. Але на ньому можна було писати лише з одного боку тонким пензликом. Така книжка теж не була зручною. Словом, у кожного народу своя історія виникнення книжки.

    Учень. От перші слов’янські пам’ятки писемності мали вигляд берестяних грамот. Для виготовлення берестяних грамот кору берести кип’ятили, потім зшкрябували внутрішні шари і вирівнювали краї. Букви видряпували гострим  залізним або кістяним стержнем, що звався – писалом. Грамота складалася письмом догори.

    Учень. Та найбільшою подією був винахід паперу. Його винайшли у Китаї. Перше згадування про нього належить до 12 року нашої ери, а вже у 76 році папір застосовувався для виготовлення книжок. У 105 році нашої ери китаєць Цань Лунь навчився виготовляти папір з кори дуба, прядива (конопель) і ганчір’я.

    Учениця. У тринадцятому столітті і в Європі навчилися виготовляти папір, і з того часу почався розквіт книги. А потім у XV столітті запрацював перший друкарський верстат майстра Йогана Гутенберга. І з того часу все швидше і швидше почали з’являтися на світ книжки, їх ставало все більше, вони були красивішими і цікавішими.

    Учень. З’являлися нові друкарні, які вдосконалювали друкарську техніку, робили нові відкриття. Так, у Москві Іван Федоров і Петро Мстиславець у квітні 1563 року почали друкувати першу книгу «Апостол». Потім Іван Федоров переїхав до Львова і там друкував свої книжки. Серед них був перший буквар. Першодрукаря з вдячністю згадують люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу і давав людям духовну поживу для розуму і серця. Тому на його могилі викарбувані слова: «Друкар книг, перед тим небачених». А більше про історію книги можна дізнатися в музеї книги у Києві, який знаходиться в Києво-Печерській лаврі.

     Дівчинка.

                Ось так книжки з’являлися на світ,

                Цікавий шлях пройшли вони віками.

                Пролинуло земних багато тисяч літ,

                Як книжка опинилась перед нами.

     Хлопчик.

                Така, як зараз на столі лежить.

                Легка, красива, звична, паперова.

                А час нестримно в космосі летить,

                І щось мінятись, певно, буде знову.

     Дівчинка.

                Комп’ютерний настав нестримний час,

                Прогрес такий, що годі і встигати.

                І щось, звичайно, зміниться для нас,

                Але не зможе людство не читати.

    Хлопчик.

                Можливо, книжка змінить власний вид,

                Сторінки не стиратимуться вічно.

                Та поки на землі живе наш людський рід,

                То й книжка буде жити – це логічно.

1-й ведучий.

           За всі віки життя на цій землі

           Знання і досвід, мрії променисті

           Зібрало людство у книжки малі

           І берегли їх свято й урочисто.

 2-й ведучий.

            У книгах тих записано усе,

             Що людське серце болем наповняло.

             І те, що радість сонячну несе,

             Що на заваді розвитку стояло.

 1-й ведучий.

            Шалені успіхи і радість, відкриття,

            Важкі невдачі, біль утрат і зраду.

            З прадавньої пори і так усе життя

            До книжки йшла людина на пораду.

 2-й ведучий.

            Бо книга – вчитель, добрий друг вона,

            Завжди порадить щиро допоможе.

           В ній людства мудрість зібрана земна,

            Тому вона – усе на світі може!

 1-й ведучий.

            Це знань могутнє й чисте джерело,

            Що не міліє – повниться з роками!

            І як би там людині не було,

            А мудра книжка завжди поруч з нами.

 2-й ведучий.

            В часи тривог і в зоряні часи,

            Коли від щастя хочеться літати

           Як промінь світла, книгу в світ неси,

            Щоб мудрість в серці й світлий розум мати.

      ( Виконується пісня «Маленьких читачів»).

    Учень. А й справді, книжка вчить, як на світі жить, а хто багато читає, той багато знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття, а

це – неабиякі знання.

   (Лунає пісня «Шкільна стежина»).

Бібліотекар:          Вікторина «З якої казки?»

     (Заходить дівчинка Казка в українському вбранні і проводить вікторину).

1.Росте синок, підростає і такий гарний став, що ні в казці сказати, ні пером описати. От підріс він тай каже: «Зроби мені, тату, золотий човник і срібне весельце, буду я рибку ловити і вас на старості годувати».( «Івасик-Телесик»)

2.От вийшли вони, натягли луки і давай стріли пускати. Пустив стрілу старший брат – загула вона в піднебессі і упала аж у другім царстві, прямо до царя в садок. Пустив стрілу середульший – піднялась стріла нижче хмар, вище лісу і впала на княжий двір. Підійшла черга пускати стрілу молодшому. От Іван-царевич випустив стрілу, піднялася вона ані високо, ані низько, а просто над хатами, та й упала ані далеко, ані близько, а поблизу села в болото.  («Царівна-жаба»)

3. – Твій мужик гроші знайшов?

   – Знайшов,  - каже, - паночку, знайшов.

    – А коли це було?

 – Хм, коли. Якраз тоді, коли потягло рибою з лісу і ми ходили в ліс за нею. та під кожним кущиком рибу брали. Оце саме тоді і було, як у лісі рибу збирали, а на небо найшла бубликова хмара.у лісі ми ще й бубликів натрусили, і в вершу заєць упіймався…(«Язиката Хвеська»)

4. Жив у давні часи в Києві князь-лицар, і був біля Києва Змій, і кожний рік посилали йому дань: молодого парубка або дівчину. І от прийшла черга дочці самого князя. Нічого робити: раз кияни давали, треба і йому віддати свою дочку Змієві в дань. А дочка була така красуня, що ні в казці сказати. ні пером описати. От Змій її полюбив .А вона стала до нього подоброму підбиратися, тай питає:

 - А чиє в світі такий чоловік, що сильніший за тебе і міг би тебе побороти?

 - Є, - каже Змій. – Один такий в Києві живе, над Дніпром. («Кирило Кожум’яка»)

   5. Підкрався ведмідь і цап його за бочок! І давай смолу віддирати. Обдирав, обдирав і зубами зав’яз так, що ніяк не вирветься. Смикав, смикав і затягнув його Бог знає куди… («Солом’яний бичок»)

   Казка. Я рада, діти, що ви знаєте багато казок, тому за кращі відповіді хочу подарувати учням ці книжечки. ( Дарує книжечки).

       (Лунає пісня).

   Чарівниця. От молодці , діти, ви знаєте багато, бо читаєте щодня, а от що з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся, то заберемо його додому?

   Діти. Давай заберемо.

   Чарівниця. Будь по-вашому. Тари-бари-розтабари, розтупіться, чорні хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть.

   (Діти-Хмари в чорному приводять Нечитайла. Він обідраний, в лахмітті, замазаний).

     1-а хмара.

                 Ось ваш хлопець непутящий,

                Нечитайло ваш ледащий.

                Думав вік без книг прожити.

               Довелось його провчити.

    2-а хмара.

               У минуле завели,

               Де ще книги не знайшли.

               Жив в печері кам’яній

                І ховався він у ній.

    1-а хмара.

              Тож не все було так тихо,

               Там зазнав він горя й лиха.

               Сам свій голод тамував.

              Корінці в землі шукав.

    2-а хмара.

              Був голодний більш, як ситий,

              Звірами не раз побитий.

              Його страх такий скував,

              Що хлопчина не гуляв.

    1-а хмара.

               А від звірів все ховався,

               Дуже хлопець налякався.

               Ще й від холоду дрижав,

               Аж додому забажав.

    2-а хмара.

              А від страху неземного

              Зрозумів – книжки для чого.

             Він тепер усім поклявся,

             Що уже за розум взявся.

    Нечитайло.

          Ой, нічого не питайте…

          Краще книжку, книжку дайте!

           Був я дуже необачний.

          Я не знав. що там так лячно.

          Люди ті ще зовсім темні,

          Зовсім, зовсім неписьменні.

          У страху живуть, страждають,

          Нічогісінько не знають.

          Нічогісінько не вміють,

          Про добробут тільки мріють.

          Ні, не хочу я так жити.

          Краще буду вчитись, вчити

          І писати, і читати,

          Розум буду розвивати.

   (Йому дають книжки, він бере всі, притискає до себе).

    Чарівниця. Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?

    Нечитайло. Так. з них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей, допомагають їм своє життя зробити кращим, світлим. Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати в них усі свої досягнення, винаходи, традиції, щоб життя своє зробити кращим. Я зрозумів, яку силу має книга в людському суспільстві. А тому тепер буду читати, вчитися

бо вчення – це світло. А книга – це ключ до знань. Правду каже мама, що золото добувають із землі, а знання – з книги.

    Чарівниця. Ну що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно візьмешся за книжку.

    Нечитайло. Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. Це корисно було для мене, бо допомогло зрозуміти істину. Дякую! А вам, діти, не бажаю, того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах!

    Дівчинка. Усе пізнається у порівнянні. От і наш Нечитайло, тобто- Михайло,

теж зрозумів, яку силу має книжка, лише тоді, коли відчував на собі те життя, коли люди були неписьменні. А тепер його вже не хочеться називати Нечитайлом, він знову для всіх нас – Михайлик, а краще – Михайлик-читайлик,

правда, діти? Все добре, що добре закінчується. Тож продовжимо наше свято.

    А давайте загадки загадувати! Я так люблю загадки. Ну хто перший?

    * Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита.        (Книжка).

    *Хто мовчки про все розкаже?       (Книжка).

    *Біле поле, чорні грачі, хочеш розумним бути – бери та й вчи.     (Книжка).

    Хлопчик. А хто може сказати, скільки на світі є книжок? А ніхто, їх кількості вже не знає, бо так їх багато.Є художні книжки, у яких розповідається

про людські історії життя. Є наукові, у яких описані винаходи і досягнення науки. А хто знає, які ще є книжки?

    1-й учень. Є багато підручників, за якими діти вчаться. Є історичні книжки, у яких записана історія народів, є пригодницькі.

    2-й учень. Є науково-фантастичні книжки, тобто ті, у яких йдеться про мрії людей. Але цікаво те, що спочатку з’являється така книжка, а буває, що згодом, через певний час ця мрія стає реальністю.І виходить, що автор вгадав цю подію.

    3-й учень. А ще є енциклопедії найрізноманітніші для дорослих і дітей.У них

коротка інформація про все на світі. Енциклопедію і читають по-іншому, не так

як художню книжку, а вибирають те, що людину цікавить на даний час. Буває, з самого початку, а хочеш – з кінця чи з середини. Це надзвичайно цікаві книжки, багаті на ілюстрації, малюнки. фотографії.

  4-й учень.Є книжки для дорослих,а є спеціально для дітей.Вони відрізняються

за формою і за змістом, а також за оформленням. бо книжки для дітей завжди яскраві, з малюнками, гарно ілюстровані. щоб дітям було цікаво читати.

    5-й учень. А ще є багато різних словників, які допомагають вчитися. Це всім нам відомий орфографічний словник, який розкаже, як правильно писати слова. А ще фразеологічний словник є. Він вчить правильно будувати речення і правильно вживати потрібні слова в тексті.

    6-й учень. А ще є словники синонімів, словники антонімів. У них теж слід частенько заглядати, щоб збагачувати і розвивати свою мову.

    7-й учень.Є ще словники, за допомогою яких ми вивчаємо іноземну мову.Це

українсько-англійський, українсько-польський і так далі. Словом, на всіх мовах, адже мов на землі є дуже багато, а щоб порозумітися з різними народами, треба знати багато мов. Чим більше мов знає людина, тим вона освіченіша. бо знає не тільки мову, але й культуру та історію тих народів.

    8-й учень. А ще є словник слів іншомовного походження. Народи на землі дуже тісно пов’язані між собою, а тому слова з однієї мови часто переходять в іншу і вже сприймаються людьми як рідні, хоч за походженням вони можуть бути французькі, німецькі, італійські, англійські, російські. А з нашої мови слова переходять теж до інших народів. Тому й потрібні такі словники.

  9-й учень.А ще ви забули сказати про тлумачний словник. який дає пояснення

словам, тобто тлумачить їхній зміст. Це дуже важливий словник , бо пояснює значення слова.Бо щоб правильно вживати слово, треба розуміти його значення

    10-й учень.

             Книжок на цілім світі є багато,

             І кожна щось розкаже нам.

             І от сьогодні в наше свято –

             Складемо шану всім книжкам1

    (Лунає пісня «хлоп’ята і дівчата»).

-         А зараз будемо добирати останнє слово кожного другого рядочка і разом складемо вірш про книжку.

               Книжки у світі різні є,

               І в кожної ім’я СВОЄ.

               А люди всі книжки читають,

               Тому і розум світлий МАЮТЬ.

              За розмірами є тоненькі.

              Малі, великі і ТОВСТЕНЬКІ.

              Гіганти і мікроскопічні,

              Прозові є і ПОЕТИЧНІ.

              Всі на Землі книжки чудові,

              Є історичні й НАУКОВІ,

               Поради є в книжках практичні.

              Книжки бувають – ФАНТАСТИЧНІ.

              З малюнками є і без них,

               Й такі, що викликають СМІХ.

               Бувають енциклопедичні,

               Є з нотами книжки – МУЗИЧНІ.

               В книжках казки й оповідання

               І різні для дітей ЗАВДАННЯ.

               Книжки-розгортки є і звичні,

               А в них малюнки СИМПАТИЧНІ.

               Усякі є, а як інакше?

               Є для дорослих, є – ДИТЯЧІ.

               Про радість є й про горе-лихо,

               Є для навчання, є – для ВТІХИ.

               Їх для людей – силенна сила,

               Аби читати їх ХОТІЛА!

              Якщо дитина їх читає,

               Вона уже багато ЗНАЄ,

              Чи ж перечислим їх таки?

              Бо ж є ще різні СЛОВНИКИ.

              Тлумачні, фразеологічні,

              Є словники ОРФОГРАФІЧНІ.

              Математичні, тематичні,

              Фізичні є та ЮРИДИЧНІ.

              Літературні є чудові,

              Є історичні, ДОВІДКОВІ.

              І кожний з них такий багатий,

              Щоб більше нам з тобою ЗНАТИ.

    1-ий ведучий.

          І знов у мандри запросять вас книги

          В далекі часи, в дивовижні країни.

          Відкриються вам таємниці великі,

          Знайдете ви справді безцінні перлини.

          Нехай не минає вас байка чи казка,

          Хай міфи і вірші у душу вам линуть.

          Та тільки уважно читайте будь ласка,

           Тоді лиш почуєте слово нетлінне.

          І мудрі поради, і жарти дотепні,

          Й думки, що летять крізь кордони та мури –

          Усе, чим приваблює світ цей безмежний,

          Усе, що дарує світ літератури.

    2-ий ведучий.

          Ми всі вчимося залюбки,

          гартуємось, міцнієм,

          читаєм із захватом книжки

          і про майбутнє мрієм!

  Бібліотекар.

        Найвірніша з друзів – книжка рідна, мила.

        Наша в ній надія, в ній і наша сила.

        Слався, величайся, зіркою з гори,

        Українська книжко, серед дітвори!